• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Батькам та учням

Права дітей визначені Конвенцією ООН про права дитини

-

Україна у 1991 році приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, таким чином взявши на себе зобов’язання впроваджувати на національному рівні забезпечення та захист прав дитини. Конвенція ООН з прав дитини, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 року та набрала чинності в Україні 27 вересня 1991 року, стала першим документом з питань захисту дітей.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя.

Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, діти мають не тільки особливі потреби, а й громадські, політичні, соціальні, культурні та економічні права. Держави-учасниці визнають права дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх та розважальних заходах, що відповідають її віку, вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом. Конституцією України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3). Одним із найважливіших стратегічних завдань нашої держави в забезпеченні соціального захисту дитинства є реалізація права дитини на оздоровлення та відпочинок.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім’я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки т слова, вибору культури, релігії та мови.

В якості позитивної події, що сталася 5 березня 2009 року, необхідно відзначити прийняття Верховною Радою України Закону України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини».

Національний план має на меті об’єднати в єдину систему зусилля держави щодо захисту прав дітей. Метою є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей”.

Основними завданням в цій сфері мають бути підвищення ефективності профілактичної та роз’яснювальної роботи серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми; удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які потерпіли від сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження; забезпечення функціонування системи захисту дітей від жорстокого поводження, проведення відповідної профілактичної роботи.

Згідно зі ст. 44 Конвенції з метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо виконання зобов’язань, взятих згідно з цією Конвенцією, кожні 5 років держави-сторони мають звітуватися перед Комітетом ООН з прав дитини щодо вжитих заходів стосовно забезпечення та захисту прав дитини на своїй території.

Виховання дитини в сім’ї

(лекція)

Мета. З'ясувати, яку поведінку слід вважати моральною. Розкрити зв'язок моральних звичок з культурою поведінки школяра.

Обладнання. Виставка літератури з даної теми. Вислови видатних людей на дану тему.

Виховувати тепер дуже важка справа; думаєш, ну, все, тепер закінчилось. Але: тільки все починається!..

М.Ю. Лєрмонтов

.„Виховувати не значить тільки вигодовувати і доглядати... але і дати напрям серцю і розуму...

В.Г. Бєлінський

Форма проведення. Лекція.

Дитина народилася... А якою вона виросте? Чи буде вона працьовитою, доброю, чесною, чи любитиме й шануватиме своїх батьків, чи здатна буде відповідати за себе і свої вчинки, як вона ставитиметься до себе і оточуючих, яким буде її життєвий вибір, якими будуть її поведінка і місце в суспільстві, іншими словами, чи буде в майбутньому дитина морально зрілою особистістю?

Хто ж і коли має розпочати моральне виховання дитини?

Відомо, що засвоєння норм моральної поведінки починається ще в ранньому дитинстві. Спостерігаючи за поведінкою батьків, дитина вчиться творити добро, виявляти любов і симпатію до інших людей, вчиться бути працьовитою і скромною, чесною і справедливою, щедрою, ввічливою, витриманою. Ви, батьки, вчите любити рідну землю, шанобливе ставитися до її краси і багатства. Ви є першими вчителями людського співжиття. Отож, дорогі батьки, ви є першими вихователями дитини, і розвиток моральності дітей — одне з найважливіших ваших завдань.

Діти, особливо молодшого шкільного віку, які правильно розвиваються і в яких є всі передумови для розвитку моральної поведінки, сприймають батьків, вихователів, вчителів як носіїв усього найкращого, на яких бажають бути обов'язково схожими. Дітям хочеться пізнати великий, невідомий світ. Засвоєння правил поведінки, бажання робити те, що роблять дорослі, — важливі мотиви позитивної поведінки дітей. Урахування саме цього спонукання дає позитивні наслідки, адже допомагає вам, як батькам, не лише залучати дітей до виконання різних завдань, а й полегшує формування в них навичок моральної поведінки.

Провідним мотивом такої моральної поведінки у дитини молодшого шкільного віку є схвалене ставлення до їхньої поведінки. Батькам знайома радість дитини, яку похвалили. Діти дуже часто звертаються до батьків, щоб переконатися у правильності, загальній корисності своїх дій, Тому підкреслення дорослими успіхів дитини під час виконання нею різних доручень І після зробленої справи викликає позитивні переживання і сприяє її моральному зростанню.

Дії дорослих не викликають жодного сумніву, і дитина, як правило, охоче сприймає зауваження, нагадування. Під впливом вимог дорослих у неї формується вміння стримувати себе, контролювати власну поведінку, протидіяти негативним впливам. Проте багато дітей, як відомо, поводять себе відповідним чином лише у присутності дорослих, в особливо відповідальних ситуаціях або через побоювання покарання. Коли діти позбавлені контролю, вони часто забувають, що повинні себе стримувати, не можуть подолати свою імпульсивність. Така

залежність поведінки дітей лише від зовнішніх впливів наявність чи відсутність дорослих) свідчить про ще недостатню сформованість стимулів стійкої моральності.

У дітей 3—4-го класу з'являється нове ставлення до себе — вони вже можуть оцінювати свої вчинки, їхня поведінка стає більш свідомою і обдуманою. Певна частина дітей самостійно намагається поліпшити поведінку, займаючись самовихованням.

Позитивну поведінку забезпечують вже не зовнішні впливи, а внутрішні спонукання — розуміння непристойності чи негативності вчинку, незадоволення собою й бажання удосконалити свою особу, вболівання за честь колективу. Така регуляція поведінки — це вже ознаки справжньої моральності.

Але процес виховання дітей — складний і довготривалий. Наші дії, вчинки, ставлення до роботи та до інших людей, наша особистість в цілому — все малюки сприймають, все навколишнє впливає на них. Однак важливо пам'ятати, що кращі людські риси формуються в тих випадках, кали дитина стає співучасником виховного процесу, союзником дорослого. Без активності дитини, її зацікавленості в тому, щоб навчитись певним правилам поведінки, виховні впливи дорослих не будуть давати належних результатів.

Також одна з ознак моральної вихованості — відповідальне ставлення до обов'язків. І дорослим треба знати, що потрібно і можна вимагати від дитини певного віку, а що вона ще не в змозі виконати.

Так, часом можна спостерігати, як мати складає книжки у портфель учневі третього класу. Виховання відповідального ставлення до навчання було б успішним, коли б до наступного дня у школі дитина готувалася сама вже починаючи з першого класу.

Від дітей, наприклад, старшого дошкільного віку треба вимагати, щоб вони самостійно одягались, прибирали за собою іграшки, самі організовували ігри, не порушували відпочинку дорослих тощо. Діти молодшого шкільного віку повинні вже старанно виконувати обов'язки, покладені на них у школі та сім’ї і ходити без нагадувань до магазину, допомагати батькам по господарству, стежити за своїм одягом тощо.

Вам, шановні батьки, важливо враховувати, коли можна вимагати обов'язкового виконання свого розпорядження, а коли ви повинні подумати над тим, чи правильна сама по собі вимога до дітей, чи може вона бути ними виконана, які труднощі вона може викликати.

Закінчуючи лекцію, хочеться зазначити, що є дуже багато способів взаєморозуміння між батьками і дітьми та впливу батьків, сім'ї на дітей. Все інше, як мистецтво артиста на сцені, досягається важкою працею, солоним потом, недоспаними ночами, розладнаними нервами, розчаруваннями й невдачами, і знову пошуком. Як я вже говорила, батьки, як актори на сцені, можуть бути талановиті й-безталанні, яскраві, сірі, безбарвні. Проте коли на виставу бездарних акторів ми можемо й не піти, то в сім’ї батькам і дітям треба жити весь час поряд одним життям. Тому ви, батьки, повинні постійно думати і дбати про своїх дітей, знаходити з ними спільні інтереси, йти до високості духу, оволодіння усіма багатствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім’ї. Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збагачення своєї душі, освоєння знань, і не обов'язково книжкових, і щоденна праця з дітьми, просто немає.

Підготувала Ковальчук В.М., вчитель початкових класів

Тренінг «Тахітоскоп»

Мета: розвиток продуктивності зорової пам'яті.

Учасники гри сидять у колі. Один або двоє учасників стають у центр кола. Вимикається світло, і, стоячи в центрі кола, гравці приймають будь-які пози, нерухомо застигаючи в них. На сигнал готовності на деякий час вмикається світло і знову вимикається. У момент спалаху учасники гри намагаються якомога точніше запам'ятати положення позуючих. Після вимкнення світла позуючі в темноті повертаються і сідають у коло. Знову вмикається світло і всі учасники гри, крім позуючих, спільними зусиллями

намагаються відновити те, що вони бачили. При цьому натурщиків повертають у середину кола і «ліплять» із них пози, у яких, на думку групи, вони знаходилися під час спалаху світла. Після того, як учасники гри дійдуть певної згоди, натурщики демонструють свої справжні пози.

«Я – хороший, я – поганий»

Педагог радить школяру скласти перелік його якостей характеру. Взявши аркуш паперу, розділити його уздовж та навпіл: у лівій частині перелічити свої хороші якості (почати з хороших), а в правій – погані.

Під час бесіди вчитель прагне, щоб кількість якостей, наведених школярем в обох стовпцях, були або однаковими, або хороші переважали над поганими.

Рекомендації: Небажано зупиняти вправу в той момент, коли школяр виділив у собі велику кількість негативних якостей і не зміг визначитися, що ж у ньому є позитивного.

Підготувала Ковальчук В.М., вчитель початкових класів

Читайте залюбки

Пам'ятка батькам Як зацікавити дітей читати.

1. Давайте хороший приклад Вашій дитині, показуючи їй, як Вам подобається читати.
Тримайте вдома велику кількість книг та журналів. Нехай Ваша дитина побачить Вас за
читанням.

2. Дайте дитині подивитися Вашу книгу. Читайте її вголос або дозвольте їй прочитати
її Вам. Визначте певний час і місце для читання.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Покажіть Вашій дитині, як бібліотека працює і
де дитина може знайти свої улюблені книги.

4. Приносьте своїй дитині книги, які задовольняють її індивідуальні потреби,
наприклад, на спортивну тематику, про тварин, птахів, включаючи художню і
документальну літературу.

5. Зацікавте свою дитину яким-небудь хобі чи діяльністю, котра потребує
читання та подобається їй. Конструюйте, готуйте їжу, грайте в настільні ігри, через те що
такі заняття потребують, щоб дитина читала інструкції.

6. Заохочуйте Ваших дітей до листування зі своїми однолітками. Ними можуть
бути друзі, котрі переїхали далеко, далекі родичі, просто друзі з листування.

7. Організуйте «пошук скарбів». Заховайте якусь річ, наприклад нову книгу, а потім
лишіть письмові підказки, котрі приведуть дитину на це місце.

8. Заплануйте екскурсію до зоопарку, цирку, музею тощо. Знайдіть книги, котрі з цим
пов'язані, і поділіться ними з Вашою дитиною.

9. Заохочуйте Вашу дитину складати різні історії і записуйте їх в той час, коли вона їх
розповідає. Зробіть її власну збірку оповідань, записуючи історії і добавляючи її
власні малюнки. Пізніше Ваша дитина зможе читати свою книгу Вам, другу, молодшому
брату чи сестрі.

10. Якщо Ваша дитина — неохочий читач, вигадайте гру з читання буденних речей,
таких як коробка з-під каші, наклейки, старі листівки, комікси, програми телепередач. На
холодильнику чи родинній інформаційній дошці лишайте повідомлення, котрі її можуть
зацікавити.

Як виховати маленького читача

1. Читайте вашій дитині поштові листівки, газети, інструкції на коробках з-під
дитячого харчування. Це дуже важливо для дитини.

2. Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми
вразять її, а слухання веде до вивчення.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозвольте дітям вибирати книги самостійно.

4. Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією.
Якщо для читання будуть вибрані правильні книги, то навіть старшим дітям буде

цікавим читання вголос.

5. Пам'ятайте про поезію! Короткий вірш — це найкоротший спосіб привернути увагу
на деякий час.

6. Заохочуйте дітей до читання вголос в той час, коли ви готуєте, прасуєте,
шиєте, займаєтеся пранням білизни.

7. Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання. Більше читайте
про людей, країни і різні речі, котрі цікавлять вашу родину по телебаченню,

8. Тримайте вдома безліч матеріалу для читання. Зберігайте дитячу літературу на
нижчих полицях, щоб діти могли її легко дістати.

9. Нехай ваша дитина побачить Вас за читанням. Розмовляйте про те, що читаєте.

10. Даруйте книги дітям. Цим Ви дасте зрозуміти, що книги — особливі.

Підготувала Ковальчук В.М., вчитель початкових класів

Чи любить Ваша дитина читати? Анкета для батьків

1. Чи читаєте Ви дитині?

2. Чи обговорюєте прочитане? Як?

3. Чи можна зацікавити дитину читанням? Як?

4. Від чого залежить виразне читання? Як цього навчити?

5. Як Ви дієте, якщо дитина не хоче читати або, прочитавши
небагато, каже, що втомилася?

6. Ваші прохання, побажання вчителю. Про що б Ви хотіли
дізнатися на зборах?

Поради батькам

Як викликати у дітей інтерес до читання.

1. Читайте не більш ніж 10—15 хвилин.

2. Перш ніж почати читати, провітріть кімнату, при беріть зі
столу предмети, які відволікають увагу.

3. Якщо дитина втомилася, зробіть фізкультпаузу.

4. Не бійтеся хвалити дитину.

Як обговорювати з дітьми прочитане,

1. Перед читанням (чи під час читання) з'ясуйте значення
незрозумілих слів,

2. Запитайте, чи сподобалося дитині прочитане. Чим? Що нового
вона дізналася?

3. Попросіть дитину розповісти "про головного героя й головні
події.

4. Які слова й вислови запам'яталися?

5. Чого навчила книга?

6. Запропонуйте дитині намалювати малюнок до епізоду, який
сподобався, вивчити уривок, якщо це вірш.

Підготувала Ковальчук В.М., вчитель початкових класів

Поради батькам

Як навчити дитину грамотно писати

Часто жоден предмет шкільного курсу не завдає стільки клопотів, як рідна мова, а особливо грамотне письмо. Є діти, які інтуїтивно пишуть грамотно, однак, для багатьох учнів молодших класів це проблема. Навіть якщо дитина знає правила, вона не завжди вміє застосовувати їх на практиці.

Коли ви повернулися з роботи, а ваша дитина вже закінчила готувати уроки, не пошкодуйте часу на перевірку. Нехай дитина дістане свій зошит і підручник, прочитає вголос завдання до вправи. Хай вона пояснить, чому саме ці пропущені літери чи розділові знаки поставила, пригадає правила (якщо їй буде важко пояснити написання чогось, допоможіть знайти правило в підручнику). Таким чином дитина потренується в усному мовленні.

Та найголовніше – уважно простежте, щоб школяр не помилився при переписуванні. Неправильний образ слова запам’ятовується й довго заважатиме правильному написанню. Навіть така, не дуже складна, перевірка вправи теж дасть користь.

Буває, що дитина любить читати і пише диктанти переважно грамотно, а от в процесі переписування тексту припускають прикрих помилок. У цьому випадку виною всьому дитяча неуважність. Тому для того, щоб навчити дитину грамотно писати, необхідно допомогти їй зосередитися – а значить, забезпечити максимально спокійні та комфортні умови для виконання завдань. Зрозуміло, під час занять не варто відволікати увагу дитини на будь-які побутові питання, телевізійні програми, ігри та інші справи.

Допомагає і часте написання диктантів. У цьому випадку, чим більше буде практики, тим краще. Необхідно хоча б кілька разів на тиждень влаштовувати імпровізований диктант – диктувати дитині кілька абзаців з цікавої книги, уривок статті з пізнавального журналу або просто текст із спеціального збірника. Дитина навчиться швидко і правильно писати, добре сприймати інформацію на слух і не боятиметься шкільних диктантів.

Малафій В.А.

«МІЛІЦІЯ НА ДОПОМОГУ ДІТЯМ»

Оперуповноважений кримінальної міліції у справах дітей

Чередник Олег Вікторович

Добровеличківського РВ УМВС України в Кіровоградській області

Електрона адреса: vkmsdkirov@mail.ru або ditypolise@mvsgov.ua

Мобільний телефон: 099 163 03 49, 068 090 92 08

ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ СУХОМЛИНСЬКИЙ

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Тут минули його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.

Спочатку Василь Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.

В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.

У 1941 році, під час Другої світової війни, добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, він просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б)[1]. Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.

В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж ще і майже зруйнована за роки війни, відомою її зробив Сухомлинський. Педагог, як і філософ, потребує десятиріччя, щоб сформулювати свої світоглядні принципи, скласти педагогічні переконання. Багато років пішли на це і в Сухомлинського. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно — публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально — виховного процесу».

З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.

1958 — заслужений вчитель УРСР.

1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців. Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 ст.

Творчість

Українська монета з серії «Видатні особистості України»

В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність всього його педагогічного мислення.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.

Країни, де видавались твори В. Сухомлинського: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизія, Латвія, Литва, Молдавія, Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Чувашія. А також: Англія, Болгарія, Іспанія, Китай, Монголія, Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехословаччина, Югославія, Японія. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах та ін. Пропагуючи в засаді виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціалізації (з 15 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв'язку школи з життям».

Найважливішими працями Сухомлинського є: «Воспитание коллективизма у школьников» (1956); «Трудовое воспитание в сельской школе» (1957); «Педагогический коллектив средней школы» (1958); «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959); «Воспитание коммунистического отношения к труду» (1959); «Воспитание советского патриотизма у школьников» (1959); «Система роботи директора школи» (1959); «Верьте в человека» (1960); «Як ми виховали мужнє покоління» (1960); «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» (1961); «Духовный мир школьника» (1961); «Формирование коммунистических убеждений молодого поколения» (1961); «Людина неповторна» (1962); «Праця і моральне виховання» (1962); «Дума о человеке» (1963); «Нравственньй идеал молодого поколения» (1963); «Шлях до серця дитини» (1963); «Воспитание личности в советской школе» (1965); «Щоб у серці жила Батьківщина» (1965); «Моральні заповіді дитинства і юності» (1966); «Трудные судьбы» (1967); '«Павлышская средняя школа» (1969); «Сердце отдаю детям» (1969); «Народження громадянина» (1970); «Методика виховання колективу» (1971); «Разговор с молодым директором школы» (1973); «Как воспитать несовершеннолетнего человека» (1975); «Мудрая власть коллектива» (1975) та багато інших. У 1976 р. видані вибрані твори Сухомлинського у 5-ти т. У 1974 р. за книгу «Серце віддаю дітям» Сухомлинський удостоєний Державної премії УРСР. Нагороджений орденом Леніна та багатьма медалями.

В 1989 р. була утворена Міжнародна асоціація прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. — Українська асоціація Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога. З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості В. О. Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.

Ураховуючи визначний внесок В. О. Сухомлинського у вітчизняну і світову педагогічну науку, Верховна Рада України постановила: оголосити 2003–2004 навчальні роки в Україні роками Василя Олександровича Сухомлинського.

Зростання кількості публікацій, пов'язаних з життям і діяльністю В. О. Сухомлинського, їх багатоплановість, а також видання творів різними мовами зумовлюють потребу систематичного аналізу й упорядкування. Тому природно, що дослідники із середини 90-х років, історики педагогіки запропонували вживати узагальнюючий термін «Сухомлиністика». Зараз ним широко користуються дисертанти, викладачі вузів, бібліотекарі.

За десять років сухомлиністика набула стабільності, масштабності й різноплановості. За ініціативою Української асоціації Василя Сухомлинського з 1993 р. проводяться щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю». 25 вересня 2003 р. відбулися урочисті збори в Київському міському будинку вчителя, присвячені 85-річчю від дня народження великого педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського та другі Міжнародні і десяті Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю: особистість учителя».

Важливим засобом поширення ідей В. Сухомлинського є проведення Всеукраїнських конкурсів студентських робіт за його спадщиною. Спадщина вченого є об'єктом наукового дослідження докторських і кандидатських дисертацій, виконаних у різних країнах.

Ідеї Сухомлинського активно впроваджують в життя: Павлиська середня школа ім. В. О. Сухомлинського; Український колеж ім. В. О. Сухомлинського м. Києва; Олександрійське педагогічне училище Кіровоградської області ім. В. О. Сухомлинського; Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського; дитячий навчальний заклад ім. В. О. Сухомлинського; Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.

Нагороди та відзнаки

Пам'ятник на могилі Василя Сухомлинського, кладовище селища Павлиш.

За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР. З 1958 року Сухомлинський — член-кореспондент Академії Педагогічних Наук РРФСР, з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР. В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

У 2011 році на честь Василя Сухомлинського названа вулиця в Києві.

Деякі твори

Серце віддаю дітям

Сто порад учителеві

Народження громадянина

Батьківська педагогіка

Як виховати справжню людину

Методика виховання колективу

Письма к сыну

О воспитании

Біографія: Тарас Шевченко


(1814 — 1861)

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.

Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого.

Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко.

Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.

Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана у 1839 — 1841 рр.).

Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”.

Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”).

1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як “мужицький поет” і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка включає поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).

Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об'єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей.

У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори (“Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним (“Сон”, “Єретик”), і твори суто романтичні (“Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.).

На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.

На Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”.

1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.

Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.

Революційні твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.

8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував з польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.

23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник.

У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчих у житті поета.

Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.

У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика.

Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).

Значення “невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі” 1867р.

Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.

У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., з діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін.

У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”. Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановилася між Шевченком і Марком Вовчком, якій він присвятив вірш “Марку Вовчку”.

Влітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора).

Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”.

А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу.

Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

БЕЗПЕКА ЖИТТЯ –ЦЕ ГОЛОВНЕ

ЗАПАМ'ЯТАЙ!
10 правил-пам’яток для батьків


Люби свою дитину!

Радій з її присутності, сприймай її такою, якою вона є; не ображай, не принижуй, не позбавляй її бути впевненою у собі, не піддавай несправедливому покаранню.

Охороняй свою дитину!

Захищай від фізичних і душевних небезпек, навіть жертвуючи власними інтересами і ризикуючи життям.

Будь прикладом для своєї дитини!

Нехай у вашій сім'ї побутують чесність, скромність, гармонія.

Грайся зі своєю дитиною!

Приділяй їй якомога більше часу, розмовляй з нею.

Працюй зі своєю дитиною!

Привчай її включатися в усі роботи по господарству.

Дозволь дитині набути життєвого досвіду!

Хай навіть не безболісно, але самостійно.

Покажи дитині можливості й межі людської свободи!

Привчай дитину бути слухняною!

Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямовувати її таким чином, щоб дії не завдавали шкоди ні їй самій, ані іншим.
Чекай від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня розвитку і життєвого досвіду.

Зроби так, щоб спогад про щасливе дитинство зігрівав її все життя.

Знай: життя наших дітей залежить тільки від нас самих!

Комп'ютер і дитина.
Здоровий підхід

За даними експертів ВООЗ, до 92% дорослих, які працюють за комп'ютером, наприкінці робочого дня скаржаться на неприємні відчуття й утому, які призводять до негативних наслідків. І насамперед втомлюються очі; через кілька годин роботи за комп'ютером з'являється відчуття пекучості (немов до очей потрапив пісок), болять повіки.

Не оминають такі симптоми і підлітків. Навіть не дуже довго працюючи за комп'ютером, не більше як 1-2 години, 73% підлітків відчувають загальну і зорову втому, тоді як після звичайних уроків втомлюються тільки 54% підлітків. Захопившись комп'ютером та переживаючи велике емоційне піднесення, школярі навіть не зважують на втому і працюють далі. А якщо йдеться не про навчальну програму, а одну з численних комп'ютерних забавок, то підлітки, навіть відчуваючи втому, не можуть відірватися від комп'ютера упродовж декількох годин.

Щобільше, сьогодні за комп'ютером сидять і малюки! Якщо це відбувається в дитсадку, то довго сидіти за комп'ютером їм не дозволять. Але вдома це не завжди можна проконтролювати. Унаслідок цього дитина до вечора вже є збудженою, роздратованою, некерованою. І коли вона нарешті засинає, то спить погано, постійно прокидається, будить батьків. Багато з них потім дуже дивується, що причина цього - домашній комп'ютер.

Комп'ютер має ще один недолік - випромінювання. Виміри, які зробили експерти Російської академії наук, показали, що воно є таким же, як і радіаційний фон землі. Електромагнітне випромінювання від доброго комп'ютера відповідає нормативам. Однак із бокових і задніх стінок комп'ютера низької якості рівень низькочастотних електромагнітних випромінювань може бути підвищеним.

Також у приміщенні, де працює комп'ютер, змінюються характеристики повітря: температура може підвищуватися до 26-27 градусів, відносна вологість знижуватися до 40-60%, а вміст двоокису вуглецю - збільшуватися. Водночас повітря іонізується, а це збільшує кількість позитивних (важких) іонів і несприятливо впливає на працездатність. Іони, осідаючи на пилинках повітря, потрапляють і в дихальні шляхи. Деякі люди, зокрема й діти, болісно реагують на ці зміни в повітрі. У них може з'явитися сухість у горлі, покахикування.

5 правил безпеки

Якщо придбати якісний комп'ютер, то низка проблем зникне сама собою. Та є п'ять правил, які слід запам'ятати:

1. Комп'ютер потрібно розташувати в кутку чи задньою стінкою до стіни.

2. У приміщенні, де працює комп'ютер, необхідне щоденне вологе збирання. Тому підлогу в кімнаті не треба накривати килимом.

3. До і після роботи на комп'ютері слід протирати екран спеціальними серветками.

4. Вважають, що наші зелені друзі - кактуси - також допомагають зменшити негативний вплив комп'ютера.

5. Не забувайте частіше провітрювати кімнату. Акваріум або інші ємності з водою збільшують вологість повітря.

Нервово-емоційне напруження

Не секрет, що спілкування з комп'ютером, а особливо з ігровими програмами, супроводжується сильним нервовим напруженням, оскільки вимагає швидкої реакції. Короткочасна концентрація нервових процесів викликає у дитини втому. Працюючи за комп'ютером, вона переживає своєрідний емоційний стрес.

Запобігти перевтомі можна - слід обмежити тривалість роботи дитини за комп'ютером, робити гімнастику для очей (офтальмотренаж), правильно облаштувати робоче місце, використовувати тільки якісні програми, які відповідають віку дитини. Це важливо хоча б тому, що, як засвідчили дослідження Російської академії наук, занепокоєння, неуважність, втома починають проявлятися вже на 14-й хвилині роботи дитини за комп'ютером, а після 20 хвилин у 25% дітей зафіксували неприємні явища як у центральній нервовій системі, так і в зоровому апараті.

Уявіть тепер, що стається з малечою, яка годинами безконтрольно сидить за комп'ютером! Без шкоди для здоров'я дитина може безупинно працювати за комп'ютером всього 15 хвилин, а діти короткозорих батьків - лише 10 хвилин.

Найкраще, якщо школярик перебуватиме за комп'ютером 15 хвилин не щодня, а лише тричі на тиждень, через день. Такі дані російських досліджень. Проте часто в домівках, де батьки не надто поінформовані, діти сидять за екраном не 15 хвилин тричі на тиждень, а щодня - до того ж енну кількість годин...

Вправи для очей

Ефективна профілактика - зорова гімнастика. Її роблять двічі: через 7-8 хвилин після початку роботи дитини за комп'ютером і по її завершенні.

1. На рахунок 1-4 закрити очі, не напружуючи очних м'язів, на рахунок 1-6 широко розкрити очі і подивитися вдалечінь. Повторити 4-5 разів.

2. Подивитися на кінчик носа на рахунок 1-4, а потім перевести погляд вдалечінь на рахунок 1-6. Повторити 4-5 разів.

3. Не повертаючи голови, повільно робити кругові рухи очима вліво і вправо. Потім подивитися вдалечінь на рахунок 1-6. Повторити 4-5 разів.

4. Тримаючи голову нерухомо, перевести погляд, зафіксувати його, на рахунок 1-4 - догори, на рахунок 1-6 - прямо. Виконати очима рухи по діагоналі в один та інший бік, переводячи очі прямо на рахунок 1-6. Повторити 3-4 рази.

5. Не повертаючи голови, закритими очима "подивитися" праворуч на рахунок 1-4 і прямо - на рахунок 1-6. Підняти очі вгору на рахунок 1-4, опустити вниз на рахунок 1-4 і перевести погляд прямо на рахунок 1-6. Повторити 4-5 разів.

6. Подивитися на вказівний палець, відведений від очей на відстань 25-30 см, і на рахунок 1-4 наблизити його до кінчика носа, потім перевести погляд удалечінь на рахунок 1-6. Повторити 4-5 разів.

Робоче місце

Стілець обов'язково має бути зі спинкою. Комп'ютер потрібно розмістити не менше як за 50-70 см від дитини (що далі, то краще), щоб її погляд був спрямований перпендикулярно в центр екрану. Сидіти потрібно прямо або злегка нахилившись уперед, із невеликим нахилом голови, та спираючись на 2/3-3/4 довжини стегна. Між корпусом тіла і краєм столу зберігається вільний простір не менше як 5 см. Руки вільно лежать на столі. Ноги зігнуті в тазостегновому і колінному суглобах під прямим кутом і розташовані під столом на підставці.

Стіл, на якому стоїть комп'ютер, необхідно поставити в добре освітлене місце, але так, щоб на екрані не було відблисків. Заняття за комп'ютером завдадуть меншої шкоди, якщо ви виконуватимете рекомендації. Від цього залежить здоров'я вашої дитини.

Підготувала Олена ДУБ
За матеріалами досліджень Російської академії наук
http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=49230

Ще кілька порад щодо організації робочого місця школяра:

1. Забезпечити максимальну фокусну відстань. Комп'ютер повинен бути встановлений так, щоб, відірвавши очі від монітора, враз можна бу ло побачити найвіддаленіший предмет у кімнаті. При розміщенні комп'ютера в кутку кімнати слід встановити на верхній частині монітора або на столі велике дзеркало. Тоді ви бачитимете далекі предмети, що знаходяться за вашою спиною.

2. Прослідкувати за відсутністю відблисків. При їх наявності: змініть кут нахилу екрана; перемістіть в кімнаті усі предмети, які відблискують на екрані; занавісьте вікна; спробуйте опустити освітлювальні прилади або електролампочки нижче; закрийте люмінесцентні лампи решітками; поверніть екран монітору так, щоб він був перпендикулярним до приладів освітлення; відрегулюйте освітлення екрану ручками яскравості і контрастності. Якщо це не допомагає, устаткуйте свій монітор антивідблисковим екраном.

3. Змонтувати правильне і раціональне освітлення робочого місця. Найкращим варіантом верхнього освітлення робочої кімнати може бути устаткування з регульованим світловим потоком і, бажано, направленим безпосередньо на стелю.

Окрім того, треба знати ще деякі "хитрощі" у поводженні з комп'ютерами. А саме:

! Очі оператора повинні знаходитися на відстані не менш як 45 - 60 см від екрану монітора, до того ж на 15 -20 см вище його центру.

! Пальці повинні бути трохи нижче рівня зап'ястя, а воно - нижче рівня ліктів. Тоді пальці володітимуть найбільшою свободою руху.

! Плечі опущені й розслаблені, щоб і руки могли бути розслаблені.

! Сидіти потрібно з прямою спиною, а спинка стільця повинна відповідати природному вигину спини (і її нижньої частини теж) оператора. Задні частини стегон повинні контактувати з сидінням. Коліна на рівні стегон або нижче, ноги не перехрещені і стоять на підлозі на підставці.

Для того, щоб очі не втомлювалися і зір не погіршувався, необхідно:

! Кліпати очима кожні 3-5 сек.

! Дивитися не тільки на екран, відриваючись від нього на оточуючі предмети і рухомі об'єкти.

! Давати короткочасний відпочинок очам (та й тілу, кінцівкам) - раз на 2 - 3 хв. кидати короткий погляд на далекий предмет або в дзеркало.

! Робити короткі, 2 - 3-хвилинні перерви на відпочинок через кожні 20 хв. роботи.

І звичайно, не забувати про загальнофізичну гімнастику, яка дасть можливість уникнути застою крові в судинах, її загущення й негативних наслідків гіподинамії.

Кiлькiсть переглядiв: 19