Пригоди непосидючого бобика

Організатор : Ковальчук В.М.

Дата початку: 02.10

Дата завершення: 02.10

Час початку: 13:00

Час завершення: 14:00

Місце проведення заходу: класна кімната

Опис :

Миколаївський навчально – виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»

Урок на тему:

«Пригоди непосидючого бобика»

(3 клас)

Провела:

Вчитель початкових класів

Ковальчук В.М.

Миколаївка 2019

Тема: Пригоди непосидючого Бобика

Мета: поглибити знання учнів про особливості догляду за домашніми собаками та котами; закріпити знання та навички безпечної поведінки при зустрічі з безпритульними тваринами; ознайомити учнів із поняттями «чипування» та «адресник»; сприяти розвитку пізнавального інтересу учнів; розвивати бажання більше знати, прагнення з’ясовувати невідоме; сприяти вихованню любові до живого світу природи.

Заняття супроводжується презентацією.

Загальна тривалість: 45 хв.

Кількість учасників: до 30 осіб.

Матеріали та обладнання: проектор/телевізор.

План

1. Привітання та оголошення теми заняття (2 хв).

2. Розповідь про загубленого Бобика (3 хв).

3. Обговорення «Правила поведінки при зустрічі з безпритульною твариною» (6 хв).

4. Фізкультхвилинка (2 хв).

5. Гра «Правильно чи хибно» (7 хв).

6. Обговорення «Правила догляду за котами та собаками в перші дні появи в помешканні» (5 хв).

7. Правила пошуку господарів тварини, що загубилась (4 хв).

8. Реальні історії про неймовірні вчинки тварин (4 хв).

9. Щасливе завершення історії про Бобика (2 хв).

10. Визначення понять «адресник» і «чип» (5 хв).

11. Підведення підсумків (5 хв).

Хід заняття

Привітання та оголошення теми заняття [Слайди № 1-2]

- Доброго дня, діти! [Слайд № 1]

- Сьогодні я розповім вам цікаву історію, яка трапилась із одним грайливим та непосидючим песиком на прізвисько Бобик. Готові слухати? [Слайд № 2]

Розповідь про загубленого Бобика [Слайди №№ 3-9]

- Бобик, так звуть нашого героя, скільки себе пам’ятав, завжди мав таку кличку і жив зі своєю улюбленою господинею в теплій та затишній квартирі під якимось номером, на якійсь вулиці [Слайд №3]. Назву вулиці, номер будинку Бобик, звичайно, не знав. Він взагалі не вмів читати, рахувати та й розмовляти людською мовою. Але незважаючи на це, був дуже щасливим, адже мав свій улюблений блакитний лежачок, купу іграшок та щодня отримував порцію дуже смачного корму і 2 законні прогулянки зі своєю улюбленою господинею.

- Були і речі, які Бобику не дуже подобались, а сказати направду, дуже не подобались [Слайд № 4]. Наприклад, як може подобатися, коли після прогулянки твої пухнасті лапки занурюють у миску з водою та починають їх там мити. Але терпіти цю процедуру доводилося щодня, і наш песик, як справжній герой, стійко витримував це випробування.

- Так би мовити, на життя Бобик не скаржився і господиню свою завжди чекав із роботи з великим нетерпінням.

- Історія, яку я хочу вам розказати, трапилась одного похмурого, але теплого весняного дня [Слайд № 5]. Якого саме місяця та числа ми не знаємо, адже пам’ятаємо, що Бобик читати та рахувати не вмів, але якби вмів, то точно б запам’ятав цей день, як один із найстрашніших у своєму житті.

- Почалось все на вулиці зі звичайної гри. Це була одна із найулюбленіших розваг нашого героя: бігти за м’ячиком, наздоганяти його та повертати господині, і знову бігти та ловити неслухняну іграшку.

- Під час такої веселої та безтурботної гри Бобик раптом почув десь зовсім поруч гучний та страшний звук [Слайд № 6]. Від переляку наш герой стрімголов почав тікати кудись подалі, і ще далі, і далі від цього небезпечного страхіття. Насправді звук, який так налякав Бобика, був звичайним громом (на вулиці розпочиналась весняна гроза).

- Коли Бобик трохи заспокоївся і зрозумів, що вже можна спинитись та перевести подих, то озирнувся і з подивом зрозумів, що не бачить своєї господині, від чого ще більше розгубився.

- Бобик вирішив підбігти до чоловіка, який сидів на зупинці та розмовляв по мобільному телефону. Він сподівався, що цей перехожий йому допоможе [Слайд № 7]. Але чоловік замість допомоги замахнувся на Бобика газетою, яку тримав у руці, і ще й голосно щось крикнув, чим ще більше налякав нашого героя.

- Пухнастий опустив голову і хвіст, притиснув вушка до голови і на напівзігнутих лапках побіг далі. На біду нашого героя на асфальт з неба почали падати великі краплі, це розпочиналась та сама зловісна гроза [Слайд № 8].

- Цілий день Бобик вглядався в обличчя перехожих з надією знову побачити свою найкращу в світі господиню. Іноді люди підкликали його до себе, гладили, щось говорили, а потім кудись йшли.

- Під вечір, коли скінчився дощ, Бобик встиг змокнути, втомитися та зголодніти. Йому було лячно, сумно та самотньо, і він ліг на траву, щоб відпочити. В цей час недалеко від нього зупинились хлопчик із дівчинкою, це були школярі Тетянка та Сергійко [Слайд № 9].

- Вони зупинились, тому що помітили сумного Бобика, і їм стало його шкода. Трохи поміркувавши, Сергійко вирішив, що необхідно забрати песика додому, висушити та нагодувати. Але Тетянка не підтримала рішення друга, бо, чесно кажучи, вона трохи боялась, адже не знала, як правильно поводитись із незнайомими собаками на вулиці.

Обговорення «Правила поведінки при зустрічі з безпритульною твариною» [Слайди № 10-11]

- Діти, а як ви вважаєте, чи правильне рішення запропонував Сергійко? (Відповіді дітей)

- Як слід вчинити, якщо ви зустріли безпритульного песика? (Відповіді дітей)

- Пропоную вам поміркувати. Подивіться на екран і уявіть, що ви зустріли цього песика на вулиці [Слайд № 10].

- Як ви думаєте, чи був у нього колись дім і господар?

- Собака загубився чи його вигнав злий господар?

- Чи ображали цього хвостатого люди на вулиці?

- Агресивний цей пес чи ні?

- Чи може він вас вкусити?

- Насправді, ми можемо лише припустити, які з відповідей є правильними. Адже не можемо знати, що пережив той чи інший песик, які він має звички, та як поведеться наступної хвилини. Тому завжди потрібно бути обачними.

- Під час зустрічі з безпритульним собакою забороняється: [Слайд № 11]

а) замахуватися на нього палицею, гілкою, рукою та кричати;

б) намагатися відібрати у нього те, що він їсть (гризе);

в) тікати з місця зустрічі з твариною;

г) підходити і гладити незнайомого собаку.

- Щоб не спровокувати тварину, слід неквапливо почати віддалятися.

- А тепер давайте повернемось до нашого героя [Слайд № 12].

- Бобик також помітив маленьких рятівників і дуже зрадів, що на нього звернули увагу. Він вирішив продемонструвати, що довіряє дітям, тому перевернувся догори животом, пропонуючи почухати чи погладити його черевце.

- На щастя, в цей момент Сергійко згадав, що колись в школі їм розповідали, як варто вчинити, якщо хочеш знайти господарів собачки з вулиці. І перше, що слід було зробити, це звернутися до дорослих і попросити їх про допомогу. Хлопчик одразу зателефонував татові, який пообіцяв допомогти школярам.

- Чекати на тата Сергійка на одному місці дітям було сумно, тому вони вирішили трохи пограти. Що ж, мабуть, і нам прийшла пора трохи відпочити. Давайте всі разом проведемо фізкультхвилинку.

Фізкультхвилинка

- Прошу всіх встати і повторювати рухи за мною (лектор повільно проговорює кожен рядок віршика і демонструє рухи, діти виконують рухи паралельно).

Ой, хто бачив чи ні? (взятися руками за голову)

Утік песик мій (розвести руки в боки).

Отакий маленький (присісти)

І рудий усенький (показати вуса),

Білі вушка і ніс (показати вушка, ніс),

І ще бубличком хвіст (показати руками хвіст).

- Погравши, Тетянка та Сергійко почали мріяти, що батьки дозволять залишити песика комусь з них, якщо не вдасться знайти його колишніх господарів [Слайд №13]. Проте діти ніяк не могли домовитись, хто з них забере нашого Бобика до себе. Тому навіть почали сперечатись, хто з них буде кращим господарем.

- Пропоную вам послухати, про що говорили Тетянка та Сергійко, і одразу перевірити, чи добре ви знаєте правила догляду за домашніми тваринами.

Гра «Правильно чи хибно» [Слайди № 14-19]

Вчитель зачитує дітям роздуми дітей та обговорює з учнями, чи правильно розмірковують герої розповіді.

- Ось що міг почути Бобик, якби розумів людську мову:

Сергійко: «Я так сильно буду любити свого песика, що регулярно буду мити йому миску, щоб вона була чистенькою» [Слайд № 14].

Тетянка: «А я не буду мити, бо мій собака і сам буде дуже гарно вилизувати свою миску».

- Діти, як ви думаєте, хто правий? (Вчитель розповідає, що миску тварини обов’язково треба мити і чому) [Слайд № 15].

Сергійко: «А я завжди буду на прогулянках носити свого песика лише на руках, щоб він не забруднився та не загубився» [Слайд № 16].

- Чи правильно розмірковує хлопчик? (Педагог зазначає, що це неправильно, розповідає чому)

Тетянка: «Я буду прибирати за своїм пухнастиком на вулиці, використовуючи спеціальні пакети та совочок». (Вчитель коментує, що це правильно) [Слайд № 17].

Сергійко: «А я завжди буду пригощати свого улюбленця шоколадом та морозивом» [Слайд № 18].

- Як ви думаєте, чи можна давати собакам та котам такі ласощі, як шоколад та морозиво? (Педагог розповідає, що шоколад шкідливий для тварин. Годувати тварин необхідно спеціальним кормом і купувати спеціальні смаколики в зоомагазинах).

Тетянка: «Я буду допомагати батькам купати нашого песика та розчісувати його». (Педагог зазначає, що тварин необхідно регулярно розчісувати спеціальними щітками та гребінцями. Купати собак необхідно не рідше ніж 1 раз на місяць. Котів слід купати, тільки якщо вони сильно забруднились або у них з’явились паразити. Робити це слід лише разом із дорослими) [Слайд № 19].

Обговорення «Правила догляду за котами та собаками в перші дні появи в помешканні» [Слайди № 20-22]

- Запам’ятайте, діти, що перед тим, як завести тваринку, слід обов’язково дізнатись, як правильно за нею доглядати, які умови для неї потрібні [Слайд №20]. Різні породи собак і котів дуже відрізняються одне від одного, комусь необхідно багато та довго бігати (наприклад, собак породи хаскі слід вигулювати на вулиці не менше ніж 3 години на день), комусь спеціальний корм (іноді дуже дорогий), є породи собак, які відносяться до потенційно небезпечних, тому при вигулі вони обов’язково мають бути в наморднику та на повідку.

- Пам’ятайте, ми відповідальні за тих, кого приручили.

- А хто з вас допомагає батькам піклуватися про домашніх улюбленців? І як саме ви це робите?

- Молодці, діти! А тепер давайте дізнаємось, що ж трапилось далі з нашим героєм.

Правила пошуку господарів тварини, яка загубилась [Слайд № 21]

- Коли маленькі рятівники дочекались тата Сергійка, то побачили, що він приніс із собою корм, воду та фотоапарат.

- Як ви вважаєте, чому тато приніс саме ці речі?

- Батько пояснив, що для того, аби знайти господаря тварини, її слід сфотографувати, скласти текст оголошення і розмістити його на спеціальних дошках та в інтернеті, щоб господар дізнався, де перебуває його улюбленець. Також, за необхідністю, слід відвести тварину до спеціального лікаря – ветеринара.

- Якщо ж вам здається, що у тваринки немає господарів, то можна зробити оголошення про те, що пухнастик шукає собі нову сім’ю.

Реальні історії про неймовірні вчинки тварин [Слайд № 22]

- Тетянка розповіла, що чула історії, як тварини самі знаходили дорогу до своєї домівки, але Бобик чомусь цього не робить, тому тепер вона сумнівається, що всі ці історії правдиві.

- Тато Сергійка зазначив, що деякі тварини дійсно долають неймовірний шлях і знаходять рідний дім. Наприклад, у однієї родини під час подорожі Америкою, загубився дворічний породистий пес Боббі (метис шотландського коллі й англійської вівчарки). Кілька днів господарі намагалися знайти собаку, але їхні старання були безуспішними, і вони поїхали додому. Господарі дуже сумували і вже не сподівались на диво. Але одного дня, через шість місяців, песик Боббі з’явився на порозі рідної домівки. Він подолав 4 100 кілометрів. Собака сильно схуд і мав кілька ран. Він подолав половину Америки! Уявіть собі, що це відстань, яку ми б подолали, пройшовши 3 рази через всю нашу країну із заходу на схід. Боббі зміг впоратися з усіма випробуваннями, щоб знайти господарів. Історія песика настільки зворушила людей, що про нього зняли німий фільм – «Поклик заходу». Також на його честь встановили кілька пам’ятників у рідному місті та досі влаштовують щороку парад.

- Сергійко, вислухавши історію, припустив, що дорогу додому знаходять лише породисті тварини, адже напевно вони розумніші за безпородних.

- Тоді тато розповів іще одну неймовірну історію.

- Родина Синишин загубила свого безпородного кота Семена, коли поверталась із відпочинку. Однак їх улюбленець виявився не звичайним, він зміг знайти дорогу додому. Сміливий і упертий кіт за 6 років подолав 2 000 кілометрів. Семен став відомим: про нього написали в газетах, зняли короткометражний фільм «Історія кохання», а в 2012 році встановили пам’ятник (бронзовий кіт з вузликом сидить на лавці). Кажуть, якщо його почухати за вухом і загадати бажання, воно здійсниться.

- Отже, безпородні тварини нічим не гірші за породистих, вони дуже розумні, віддані та ласкаві.

- На жаль, не всі тваринки володіють здатністю відшукувати свій дім і господарів, тому часто їм потрібна наша допомога.

Щасливе завершення історії про Бобика [Слайди № 23-25]

- Того ж вечора діти разом із дорослими розмістили оголошення про знайденого песика та відвели Бобика до ветеринарної клініки, щоб перевірити, чи не потребує він лікування [Слайд № 23]. Там його оглянув професійний лікар для тварин – ветеринар. Він запевнив, що Бобик абсолютно здоровий.

- Протягом всього часу блукань Бобика його господиня дуже хвилювалася й шукала свого пухнастого друга на вулиці. Ввечері на одному з будинків вона побачила оголошення про знайденого собаку [Слайд № 24]. На фото був її Бобик. Вона одразу набрала номер телефону, вказаний у оголошенні. Трубку підняв тато Сергійка і повідомив, де перебуває пухнастик.

- Ви собі навіть не уявляєте, як зрадів Бобик, коли побачив свою господиню [Слайд № 25]. Він не вмів посміхатися, тому замість посмішки почав сильно-сильно виляти хвостом у різні боки, а коли повернувся додому, то довго-довго відсипався на своєму улюбленому блакитному лежачку. Господиня також дуже тішилась і була вдячна дітям та їхнім батькам за допомогу та небайдужість.

- Щоб улюбленець більше не загубився, господиня прикріпила до нашийника Бобика спеціальний адресник, на якому зазначила свій номер телефону, та домовилась із ветеринаром про чипування свого знайденого пухнастика.

- Тетянка та Сергійко ж почувались справжніми героями, адже саме вони помітили Бобика та не пройшли повз, а вирішили допомогти йому.

Визначення понять «адресник» і «чип» [Слайди № 26-27]

- Діти, а ви знаєте, що таке «чип» і «адресник»? Та навіщо вони потрібні?

- Мікрочип – це дуже маленький пристрій (трохи більший за рисове зернятко), який вводять під шкіру тварині, і він залишається з нею протягом всього її життя. Процедура чипування швидка, проста, безболісна і дуже ефективна. Адже такий мікрочип містить спеціальний код, який зчитується за допомогою спеціального сканера. За цим кодом через інтернет можна дізнатися інформацію про тварину та її господарів [Слайд № 26].

- Адресник – кріпиться до нашийника та містить ім’я тварини і номер телефону господаря. Він неодмінно знадобиться, якщо ваш улюбленець загубиться [Слайд № 27].

Підведення підсумків [Слайд № 28]

- Вам сподобалось сьогоднішнє заняття? Я дуже рада.

- А хто може мені розказати, чому Бобик загубився?

- Чи правильно вчинив чоловік, який замахнувся на Бобика газетою?

- Які речі допоможуть господарю знайти песика чи котика, якщо він раптом загубився?

- А як слід поводитись, якщо ви зустріли на вулиці безпритульну тварину?

- Дуже добре, що тепер ви знаєте, як правильно піклуватись про собак і котів. Бажаю вам бути завжди уважними до наших пухнастих друзів і дбати про них.

- Дякую вам за увагу!

Матеріал взято з інтернет – ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/1_xeFqY010Xb595W8L-ptgZ_6krTFxe-j