Великодні дзвони

2018-04-06

Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні починається весняний цикл народних свят. На цей період припадає одне з найбільших після Різдва християнських свят – Великдень, початки якого сягають в Х століття. Це світле й радісне свято Воскресіння Сина Божого – Ісуса Христа. Тому і захід наш має назву «Великодні дзвони» і проводимо ми його напередодні великого свята Пасхи.

Колись наші предки слов’яни урочисто святкували відродження, оновлення природи, співаючи хвалу богові сонця Ярилу. Цей день вважали надзвичайним, особливим, великим, звідси й назва Великдень.

Інша назва цього свята – Пасха (у перекладі з давньо-єврейської – «переведення», «перехід»). За дохристиянських часів Пасху відзначали євреї в пам'ять про вихід з єгипетського рабства, коли Червоне море розступилося по слову Господа, і вони перейшли через нього.

Оскільки ж Христа було розп’ято за два дні до юдейської Пасхи, а в пасхальну ніч він воскрес, це свято набуло християнського змісту. Тому друге значення слова Пасха – це період віруючої людини у Воскресіння Христове від смерті до вічного життя.

День святкування Пасхи не сталий. Це завжди перша неділя після весняного повного місяця і завжди після 21 березня, дня весняного рівнодення.

Готуючись до свята Воскресіння Ісуса Христа, віруючі очищають душу від скверни, каються в гріхах, суворо дотримуючись Великого посту, який триває сім тижнів. У цей час вживають лише пісні страви, уникають будь-яких розваг, тому що 40 днів Христос постив у пустелі перед тим, як почати проповідувати.

Остання перед Великоднем неділя називається Вербною або Квітною. Цього дня святять вербу. Відомо, що коли Христос їхав на віслюку в Єрусалим зі своїми учнями, люди дорогою його гучно вітали, ламали пальмові гілки й кидали до ніг. Відтоді й святять гілля дерев у цю неділю. Оскільки в нас в Україні пальма не росте, наші предки вибрали вербу.

Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Під кінець відправи священик кропить його свяченою водою, а діти намагаються якнайшвидше дістати гілочку й тут таки проковтнути кілька «котиків» – «щоб горло не боліло».

Господарі, повертаючись із церкви зі свяченою вербою, не заходили до хати, а відразу йшли на город і садили там гілочки або, якщо були близько, – то в полі «на вжиток». Решту ставили на покуті під святими образами.

Коли, ввійшовши до хати, заставали когось, хто проспав вранішню службу, його били свяченою вербою, промовляючи:

Не я б’ю – верба б’є!

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Будь великий як верба,

А здоровий як вода. Підготувала Ковальчук В.М.

А багатий як земля!

/Files/images/IMG_20180406_134642.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 210